156 РОКОВИНАМ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА БАЖАНСЬКОГО ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...
«…я полюбив мій щирий нарід та рідну землю, неньку Україну, і доки жити буду, трудитимуся лише для неї одної!!!» ( Іван Бажанський)
О, які ви люди!? Як би ви то знали,
Як серце любов'ю моє до вас горить…
І.Бажанський «Не знають»
Люди, як і визначні дати, залишаються в житті неповторними, безсмертними. Є люди, зірка слави яких загорається в молодості, є люди, слава до яких приходить уже в зрілі роки, та є й такі, чиї імена увінчані шаною і повагою уже після смерті.
До таких людей належить і наш земляк, відомий письменник, педагог, активний громадський та освітній діяч Буковини Іван Миколайович Бажанський. У житті свого народу він був сівачем розумного, доброго, вічного, його ім'я вписане в історію нашого краю, бо сприяло його духовному та культурному відродженню.
Педагогічна доля Івана Бажанського нерозривно зв'язана з долею Буковини, зокрема з долею нашого міста Вашківців, історія якого, мабуть, була б неповною і тьмяною без яскравих імен В.Михайлюка, М.Юрійчука, Г.Гараса, І.Бажанського, З.Колотило. Мальовнича вашківецька земля горнеться своєю щедрою красою до бурхливих вод Черемоша, цей зелений куточок Північної Буковини, звабливий історією і красою, де тісно переплелися минуле і сучасне, оспіваний у піснях та віршах, змальований у картинах та вишивках. Погортаємо сторінки історії Вашківців і заглянемо у їх вікову минувшину, бо без минулого, як відомо, немає майбутнього.
Наші Вашківці на початку XX ст. – своєрідний острівок культури, освіти і науки у краї. Саме у Вашківцях видавався двотижневик «Промінь», працювали філії товариств «Руська бесіда», «Руський Народний Дім», «Взаїмна поміч українського учительства», «Руська Школа», «Вільна організація українських учителів на Буковині», «Жіноча громада», «Просвіта» та інші, що відіграли помітну роль у культурно-освітньому житті не тільки містечка, але й усього регіону.
Протягом тривалого часу у місті існувала лише одна початкова школа, відкрита у 1788 році. На початку минулого століття у місті налічувалося три початкові школи, де навчання велося польською, німецькою й українською мовами. Жодного середнього навчального закладу тут не було. І лише у 1910 році на загальних зборах філії товариства "Українська Школа" прийнято резолюцію, де говориться, що «русини з Вашківців над Черемошем і з околиці висловлюють своє переконання, що конечно треба мати їм руську (українську) реальну школу в Вашківцях». Важливу роль у відкритті Вашківецької гімназії зіграли професор, завідувач кафедри української мови Чернівецького університету С.Смаль-Стоцький, крайовий шкільний інспектор Антін Клим і професор Яків Голота. Офіційне відкриття гімназії відбулося 8 вересня 1912 року. Першим її директором обрали Я.Голоту. Це відкриття української гімназії у Вашківцях було саме по собі позитивним явищем, і саме Іван Бажанський вписав найяскравішу сторінку у книгу її буття: як міг, оберігав українське слово, адже гімназія названа була іменем Т.Г.Шевченка.
Іван Бажанський з Вашківцями познайомився ще в 1904-1907рр., коли був обраний до редколегії журналу «Промінь». Двотижневик «Промінь» - суспільно-науковий та літературно-художній орган українського учительства Буковини та Галичини, який виходив у м. Вашківцях протягом 1904-1907 рр. Крім І. Бажанського, до складу комітету з редагування часопису входили такі відомі педагоги та громадські діячі: І.Синюк, К.Малицька, С.Канюк, І.Карбулицький, Є.Ярошинська.
«Розпорядженням Краєвої ради шкільної від 14 липня 1911 р. Івана Бажанського переведено надучителем Вашківецької дівочої і мішаної народної школи». Працюючи у Вашківцях, педагог багато зробив для поліпшення навчально-виховного процесу у школі: у 1912 р. організував для старших дівчат-школярок курси куховарства (спеціально була найнята учителька-інструктор), вчив вашківчан бджільництву (сам пройшов курси пасічників у Сторожинці), навчав лозоплетінню (курси з лозоплетіння пройшов раніше), проводив «сходини», тобто батьківські збори, на яких розповідав історію рідного краю, вчив батьків, як виховувати своїх дітей.
Неодноразово педагог виступав ініціатором багатьох корисних справ: створення драматичного гуртка, відкриття філії педагогічного «людового університету» для мешканців міста. І.Бажанський за час свого проживання у Вашківцях, завдяки своїй активній участі у суспільно-громадській діяльності міста, зумів швидко завоювати серед населення й інтелігенції округи загальну повагу, довір’я й авторитет.
Підтвердженням великої педагогічної майстерності Бажанського є рядки з архіву педагога: «Дня 24 лютого 1914 був на інспекції дівочої школи краєвий інспектор Антон Клим, який звідував всі 5 кляси. Вислід інспектора такий: І кл. - учителька М.Уліч – «достаточний»; II кл. - надучитель І.Бажанський – «дуже добрий»; III кл. - учителька Б.Князька – «задовольняючий»; IV кл. - учителька О.Балашескул – «цілком задовільний»; V кл. - учителька І.Івашко – «задовольняючий». З цього видно, що висновок, зроблений інспектором, ще раз підтверджує високий професійний рівень педагога.
Маючи на меті покращити «шкільну й виховну роботу з жителями Вашківців», директор І.Бажанський та повітовий інспектор С.Канюк створили посібник для вчителів, який складався з двох розділів: «Дидактика» і «Методика навчального матеріалу за клясами і предметами», але пізніше його слід загубився.
Будучи активним членом «Просвіти», І.Бажанський разом зі своїми колегами-однодумцями проводив велику просвітницьку роботу, пропагуючи здоровий спосіб життя. Він неодноразово виступав за закриття шинків і корчмів, за що здобув собі немало ворогів серед чиновників та корчмарів, які замість шкіл будували в кожному селі гуральні. Цій болючій темі Бажанський присвячує ряд своїх творів: «Воріг народу», п’єсу «Горівка» та лекцію «Алкоголь і його шкідливий вплив на чоловіка».
Маючи добрі вокальні дані, Бажанський брав участь у виступах музично-хорового товариства «Боян». Сам виступав з окремими номерами гри на скрипці, любив співати українські народні пісні.
Іван Миколайович знався на нотній грамоті, писав музику до своїх творів. Це пісня «Щаслива ся днина», написана Бажанським на честь приїзду владики (22.09.1909), а також пісня, якою закінчується п’єса «Переконалася».
Своє захоплення музикою педагог використовує в школі. Сам проводив уроки музики, граючи на скрипці й співаючи з учнями пісень.
Таке яскраве і насичене культурне життя Вашківців у 1914 році було затьмарене І Світовою війною, яка стала страшним горем для всієї Європи, а особливо - Буковини, котра опинилася в самому центрі військових дій.
Усі біди і воєнні негаразди Іван Бажанський переніс разом з вашківчанами, був для них у цей важкий час заступником, порадником, лікарем і навіть шевцем.
Під керівництвом Івана Бажанського саме під час війни були зібрані кошти на цвяхи для військових, а також учні збирали листя ягід малини та ожини на чай, жолуді та дикі каштани на каву, приносили мідь, кропиву, старі галоші, вовну - це все було для жовнірів. І.Бажанський разом з учнями і учительським колективом організували так званий «чайний вечір», кошти з якого пішли на придбання теплих речей для жовнірів.
Педагог не боявся ходити до воєнних комендантів, доказувати, що «сьогодні православний Великдень!» і що «всі ми русини». Відпрошував у російських та німецьких військових худобу селян, яку забирали на воєнні потреби, за що пригрозили директору воєнним трибуналом. Та як не піти просити – «забрали ж єдину худобину від п’ятьох дітей!». Коли востаннє відступали російські війська з Вашківців, то палили всі визначні споруди. Найстрашнішим днем у цьому пеклі війни став для Бажанського і всієї вашківецької громади день 29 липня 1917 року, коли російські війська заповзялися палити шкільний будинок. Про цю подію , яка ледь не стала трагедією для міста, Іван Миколайович згадував у своєму щоденнику-хроніці «Війна»: «Битва.1 година по полудни. Все стріляють, але рідче. Над школою тріскають шрапнелі, - школа ще ціла. - Пізніше: прийшли 3 салдати з нафтою палити шкільний будинок - нам казали вибиратися зі школи. Я просив, щоби оставили, бо то школа не державна (казьонна), а громадська (общественна), а до того ще й православна, та повів їх до таблиці (вивіски) на школі, котру перед тим написав, що це «Школа народна, православна, общественна»… то вони подумали і пішли ».
Іван Бажанський завжди залишався Учителем і Людиною з великої літери. Ось як про свого батька згадує молодша дочка Наталія: «Перша світова війна...В грубці ледве блимає. Біля тепла зібралися всі: і дорослі, і діти, навіть сусідські, бо в них ще холодніше. На стільці межи дітьми сидить Іван Бажанський і... вчить їх. Вони рішають математичні задачі, по пам’яті повторяють граматичні правила, заучують і повторяють німецькі слова, особливо відміняти з отими важкими артиклями “der”, “di”, “das”. А ще слухають уроки з історії, географії і т.д.». При цьому Бажанський задумливо говорив дружині Вероніці: «Час іде...Діти ростуть, а школа закрита...Не можна, щоб вони росли «дикі».
У 1917 році Івана Бажанського призначили інспектором шкіл Вашківецького повіту. Всі свої сили віддавав роботі. Працюючи на цій посаді, педагог не тільки перевіряв роботу вчителів, але й давав практичні поради та рекомендації.
Дочка педагога, Ольга Шевчукевич, згадує, що батько дуже часто запрошував до школи видатних людей того часу, місцевих поетів, письменників, передових освітян. Вона пише про зустріч учителів Вашківецького повіту (державним інспектором тоді був І.Бажанський) із буковинським письменником - Осипом Маковеєм (1918 рік): «Цей зустрічний вечір тягся десь поза третю годину ночі. Невгаваючі розмови на тему дня переплітались з сольними піснями та дуетами вчителів. Повторялись такі пісні, як «Чуєш, брате мій, товаришу мій...» та «Їхав козак на війноньку…»
Боротьба за розбудову української національної школи з рідною мовою навчання була провідною метою життя й педагогічної діяльності І.Бажанського. Освіту й рідну школу він називав «найдорожчим скарбом народу».
Однак, здійсненню мрій Бажанського про національну школу завадила окупація краю Румунією, уряд котрої цілою низкою своїх законів намагався знищити все українське. У Івана Миколайовича почалися конфлікти з новою владою, яка з метою румунізації краю заставила його офіційно записати всіх вашківчан румунами і свою родину теж. Коли Бажанський цього не зробив, йому пригрозили: «Думай, добре думай, що робити! Пам’ятай, що є не тільки ти, а й твоя родина, а особливо твої діти!». На це Іван Бажанський відповів: «Я і моя родина були, є і будемо українцями. А щодо вашківчан... Зробіть плебісцит (тобто референдум) і хай кожен з них особисто визначить, ким йому бути». Кричали, гримали кулаками по столу, грозили всіма карами, але упертий інспектор свого рішення не змінив.
Причепитися з професійного боку до високоерудованого, але непокірного Івана Бажанського румунська влада не змогла. «Терпіла» його аж до виходу на пенсію в 1926 році.
Засіявши ниву людських душ розумним і добрим, педагог відійшов у вічність 20 травня 1933 р., полишивши дружину Веронію та улюблених доньок – Ольгу та Наталію.
«Його похорони були небуденною маніфестацією у Вашківцях»: було проголошено траур – вивішено чорний прапор, прийшли діти з обох шкіл з вінками, виступала місцева інтелігенція. Побажанням було, щоб жила «його пам'ять, доки нас стане!».
І справді, уже минуло сто років, відколи Іван Бажанський почав засівати щедру вашківецьку ниву своєю безмежною любов'ю до її людей, але і сьогодні онуки і правнуки його учнів із вдячністю згадують і пам'ятають про великого педагога, у кожному слові якого передано рух душі людської. А ще – дорогий та уважний світлий голос українця, котрий і досі хочеться слухати. І допоки чуємо його, маємо відчуття, що ми не згубили золотої нитки нашої історії, нашого роду…
Лілія Гуйванюк
