У війни немає віку, статі чи звань — вона завжди забирає найкращих
Сьогодні, 9 вересня, минає два роки з дня загибелі відважного сина України, Героя — Віталія Кузика. Йому було лише 25. Молодий, але вже досвідчений, сильний духом, відповідальний, мужній. Віталій став прикладом для побратимів, людиною, яка ніколи не ухилялася від обов’язку. Його рішучість і відданість справі вражали.З перших днів повномасштабної війни він став на захист рідної землі, бо добре розумів: саме зараз — час стояти, щоб захистити найдорожче. Щоб уберегти своїх рідних, друзів, усіх нас.Віталій був турботливим сином, щирим другом, справжнім українцем. Він вірив у перемогу, у справедливість. Він мріяв про те, щоб жодна українська родина більше не знала, що таке окопи, біль і втрати. Мріяв про суд для всіх, хто винен у смерті, каліцтвах, зруйнованих долях.
Минуло два роки. Два роки скорботи, болю і тиші, яка кричить. Але пам’ять про Віталія живе. Вона — у його героїчних вчинках, в незламному патріотизмі, в його любові до України.
Подвиг Віталія Кузика — це частина нашої історії. Його ім’я — навіки закарбоване у визвольній боротьбі українського народу. Час не здатен стерти велич його мужності.
Ми у вічному боргу перед його батьками — за те, що виховали Героя, Сина України.
Світла пам’ять тобі, Віталію.
Вічна слава і вічний спокій.
